Повільна розмова з Noor magazine

Інтерв'ю для інтернет журналу Noor.

 

Цей липень покликаний надихати, як і наші розмови в #talk_it_noor щосереди. Сьогодні на розмову до нас завітала Аліна Кабанець. Поговоримо з нашею гостею про slow living, свідоме материнство, фотографію та ляльок.

 

Noor:  Розкажи нам трішки про себе! Аліна - мама, фотограф - продовж далі.


Аліна: Привіт! Дружина, мама Ксюші і Кості, в минулому - трохи саксофоністка, офіцер Збройних Сил, психолог. Зараз в основному фотографую, веду блог і займаюсь різними повільними хатніми справами.

 

Noor: Для мене, особисто, мами - герої, розкажи, як тобі вдається поєднувати материнство та роботу? Чи вдається досягти балансу?


Аліна: В поєднанні є свої складнощі, але, мабуть, як і все в житті - це процес творчості. З одного боку, саме творчість рятує мене від того, щоб не поїхати дахом з усією цією рутиною. Колись прочитала - що творчість - це єдиний спосіб втекти зі свого дому, фізично не покидуючи його. З іншого боку, материнство - це саме те, що взагалі робить життя вартим того, щоб прожити його. З народженням дітей, мабуть, у всіх світ перевертається і відкриваються і нові сенси, і нові відкриття про себе, і нові горизонти. 


Люблю поняття "есенціалізм" - це про пріоритети і вибори, коли пильно аналізуєш себе, світ, свої бажання, а потім робиш вибори і залишаєш тільки найважливіше для себе у житті. Так от материнство дуже гарно спонукає до есенціалізму: у тебе просто фізично не вистачає сил і часу, щоб розтрачати їх направо й наліво, і тому хочеш не хочеш, а в житті залишається тільки найголовніше. Думаю, виважені пріоритети - одна з основних умов балансу.

 

Noor: Розкажи про твої цінності, що ведуть і направляють тебе в житті?


Аліна: Мабуть, це Сім'я, Любов і Краса. 
    Сімя - тому, що це моє все. Я мріяла про неї з малечку і це здійснилось - у мене чоловік, подарований мені Богом, і чудові діти. Сімя - моє щастя. 
   Любов - це про те, що серед мільярдів галактик, в мільйонах світлових років навколо, у пустці є одна малесенька блакитна планетка. Навколо неї з шаленою швидкістю мчать метеорити і комети, спалахують і згасають гігантські зірки, одного малесенького руху в сторону вистачить, щоб усе зникло, а ми кожного ранку прокидаємося і прокидаємося, попри все. І ще - що комусь було потрібно, щоб на цій великій-маленькій планеті - народилася саме я, Аліна. Саме тут і саме зараз. Тому, що комусь була потрібна я.  А далі - побачити цю любов, відчути і відгукнутись на неї.


А Краса... Колись я була в музеї східного мистецтва у Стокгольмі. Там були старовинні сувої пергаменту з ієрогліфами, статуетки Будд, а серед іншого скарбу - стояла порцелянова тарілочка з Китаю. На ній синім по білому були намальовані гори, озеро з човником і рибалка. Не знаю, що тоді трапилось, але плакати над тарілкою я почала ще в музеї, а продовжувала ще півгодини після у скверику поруч. І я памятаю тільки одне питання, яке звучало в голові: "Чого ти від мене хочеш? Що мені треба зробити? Я нічого не вмію..."


 Краса - це коли в тебе біжать мурашки по шкірі, коли ти відчуваєш, що за цим стоїть душа. Це щось таке, що розповідає і свідчить про щось справжнє, що стосується кожного. І разом з тим Краса - це виклик. Вона вимагає твоєї відповіді. Про це розповідає  мій улюблений філософ і друг Олександр Філоненко. Кожен відповідає на Красу як може: "Зачепила тебе картина, а малювати у відповідь ти не вмієш, ти - кухар? Спечи настільки смачнючий пиріг, який тільки можеш і зроби щасливим того, кого ти ним пригостиш."

 

Красу потрібно оберігати, про неї потрібно свідчити і, так само, як необхідна вона нам, так і їй потрібен глядач, хтось, хто б розділив Її зі світом.

 

Noor: Як починається твій день? Чи маєш ти особливі вечірні та ранкові ритуали?

 

Аліна: Вранці - склянка води. Ввечері вводжу звичку регулярно писати щоденник вдячності - кому і за що вдячна цього дня, включаючи себе і свої досягнення сьогодні. Кажуть, що коли ми тільки очікуєм і просим чогось, відразу, як ми це отримуєм - ми про нього забуваєм. Єдиний спосіб зберегти щось, щоб воно не стерлося з памяті - вдячність. Вчора прочитала в додатку, куди записую свої вдячності: "Замініть свої очікування на вдячність і ваш світ миттєво зміниться." Тоні Робінс.

 

Noor: Розкажи нам про slow-living, яким воно є для тебе і як ти впустила його в своє життя?


Аліна: Slow living для мене - це пошук балансу і щастя. Той стиль життя і ті прості, буденні речі, які приносять радість. Коли в тебе є час і натхнення заморочитися із домашньою випічкою. Час насолодитися цвітінням півонії під вікном. Час вибратися на пікнік під вишнями. Час почитати книгу з дітьми у дворі на ковдрі. 


Це світлий чистий простір і естетика - речі, які мають в собі щось живе: не фабрична пластикова одноразова штука, а щось натуральне, що не втратило звязку з природою, матеріалом і ще памятає живі руки, які полюбили цю річ своїм дотиком. Щось недосконале, що старіє з часом, але це тільки додає йому тепла, а ти не перестаєш його любити - бо ця річ береже в собі частинку і твоєї історії теж.

 

Noor: Коли ти почала захоплюватися фотографією? 


Аліна: Десь років з 10-12 я брала участь у конкурсах журналу "Барвінок", тому що головним призом там був фотоапарат)))). А потім допомогла хресна і мені купили мій Кодак.) Памятаю своє перше фото - рожева троянда в саду, стільчик, на який я вибралася, щоб зняти її зверху, і - палець моєї ноги))))) В принципі, з того часу мало що змінилось)))))

 

Noor: Як ти плануєш зйомку? Як обираєш атмосферу та тематику?


Аліна: Залежить від завдання зйомки, але я люблю, коли є простір для творчості і можливість знімати саме те, що тебе надихає в даний момент. А взагалі є думка, що в усіх художників є так званий творчий інстинкт - щось, що змушує тебе знімати це і тільки це і саме зараз. Ти можеш скільки завгодно постфактум шукати пояснення, чому ти це створив, але так ніколи і не розгадаєш до кінця. 

 

Noor: Де ти черпаєш натхнення і як поновлюєш ресурс, коли його вичерпано?


Аліна: Мабуть не буду оригінальною, коли скажу, що звідусіль, але це справді так. Звісно Instagram і Pinterest, часом музеї, виставки, картини, старовинні предмети побуту, природа, книги, діти, розмови з однодумцями, фільми, Youtube. Ось нещодавно побачила рекламу Київстар про Асканію-Нову і інші перлини України, про те, що краса навколо тебе - я вважаю ідеальним цей рекламний ролик: і візуальна складова, і посил цінності, який він в собі несе - це довершеність. Тепер ось планую поїздку в Асканію:)


Дотримуюсь думки, що в кожного з нас є свій творчий колодязь. З колодязя неможливо черпати весь час, інакше він висохне. Час від часу колодязь потрібно поповнювати - враження, образи, будь-що, що подобається і приносить радість.
А взагалі, вірю в те, що справжня творчість не тоді, коли сидиш і виколупуєш щось із голови, а тоді, коли стаєш свідком чогось, що вражає тебе, а потім ділишся цим з іншими. Скоріш за все в цьому буде щось правдиве, Істинне.

 

Noor: Чи є в твоїх ляльок історії? Як ти створюєш їм образи?


Аліна: Першу ляльку я пошила для своєї доньки - дуже хотілося не бездушну пластикову красуньку, а когось справжнього, Друга. Вплинула ще й поїздка до доктороа Балу -  лікаря-психотерапевта, який допомагає людям через зустрічі з ляльками. Так з'явилися мої ляльки. А образи... Є якась початкова задумка, але вже під час роботи лялька сама вносить свої корективи - то їй силует сукні не подобається, то - колір стрічки для волосся. Немає жодної ляльки, яка була б схожа на іншу - у кожної свій характер, своя унікальність - все, як в людей. Спочатку я почувалася ніяково від цього, страшно відпустити контроль, а зараз прийняла це, звиклась із думкою, що вони, як і діти - не моя власність, і рано чи пізно я повинна відпустити їх у власну подорож.

 

Noor: Маєш помічників, які допомагають реалізовувати всі задуми чи працюєш одна?


Аліна: Експериментую - з дітьми допомагають няні, садочок, бабусі. В роботі, може, й мрію про працю в команді однодумців, але поки я одна.

 

Noor:  Що б ти побажала нашим підписникам?


Аліна: Все просто. Є такий вірш сучасного поета Михайла Кукіна:

"вот что я думаю
вот я получил от Бога письмо
там написано
Миша ничего делать не надо
просто живи
Бог"

Просто жити. Робити те, що любиш і що дарує радість. Мріяти широко, не боятись своїх бажань і знати, що у світі немає нічого неможливого...


Аліно, дякуємо тобі за таку душевну розмову.
Не забудь підписатися на сторінку Аліни в Інстаграм @in.one.sock та швидше замовляй зйомку - закарбуй це літо не лише в пам'яті.
Зустрінемось за тиждень!

 

Оригінал інтерв'ю опубліковано тут.